РЕЗУЛЬТАТИ РЕЗИДЕНЦІЇ

Резиденція відбувалась в рамках фестивалю Сеанс Міського Сканування '19

10.06 - 14.07 2019 

ЗІН.PNG

МИ НІКОЛИ НЕ САМІ – це резиденція, курована  METASITU в рамках другого міського фестивалю «Сеанс Міського Сканування», з темою MANUFUTURING, в Івано-Франківську. Ми запросили десять учасників – активістів, урбаністів, діячів культури, митців, архітекторів, дослідників, письменників, теоретиків, артистів, науковців, з України та з-за кордону  долучитися до нас та протягом одного місяця спільно розробляти, обмірковувати, критикувати, експериментувати та пропонувати нові форми міських партисипативних практик.

Впродовж цього часу ми могли створювати спільноти між собою та з іншими; групи, засновані на залученості та прихильності, які формувалися в місті - навмисно, як необхідність та як форма опору. Завдяки проекту МИ НІКОЛИ НЕ САМІ ми прагнули встановити  нові фундаменти стосунків, розуміючи обмеження та загрози такого формату та підтримуючи обґрунтовану самосвідомість.

   Як ми розуміємо, пояснюємо та взаємодіємо з цими процесами?

   Чого можемо очікувати?

   Як ми оцінюємо успіх цих партисипативних практик?

   Чи можемо ми кинути виклик ролі художника / працюючого з цим контекстом?

Цьогорічна тема, MANUFUTURING, організована урбаністичною  лабораторією «Теплого Міста» «MetaLab», концентрується на потенційному майбутньому заводу «Промприлад» - пост-промислового простору в центрі Івано-Франківська, який по мірі поступового відмирання своєї промислової функції переживає глибокі соціальні та реконструційні трансформації.

Протягом одного місяця запрошені резиденти взаємодіяли з територією «Промприладу» та прилеглими околицями за допомогою власних досліджень, пропонованих  активностей, публічних програм та подій.

Деякі з питань, які ми хотіли поставити аплікантам, це  як різноманітні види партисипативних практик  можуть сприяти осмисленню території Івано-Франківська та які існують ресурси (й обмеження) для мистецьких інтервенцій для визначення та впровадження соціальної справедливості, або ж сумніви щодо доцільності цих дій.

Ми хочемо зрозуміти «Промприлад» та його трансформаційні процеси за межами встановлених поділів, усвідомлюючи ряд взаємодій та інтересів, напруг, можливостей, та потенційних зв’язків, що можуть бути сформовані між індивідами та групами, тому що ми ніколи не самі.

УЧАСНИ(ЦІ)КИ

ПРОЕКТИ:

«НІЯКИХ СПІЛЬНИХ РЕЧЕЙ»

Мисткиня : Eліс Хаддад

(Бельгія)

#1 Дослівно дослідження на «спільність» — це як основа, так і горизонт для досліджень, які я використовуювпродовж резиденції. Моя пропозиція радше є миттю в дослідженні процесу, а не продукту. Це складається з поширень підбірок літературних уривків з мого поточного дослідження про поняття спільноти та цієї комбінації з серіями суб’єктивних спостережень та/чи розмов, які я обрамляю/курую для цього приводу. Через протистояння двох переплетених досліджень, ця пропозиція наштовхує на те, щоб зробити постійні переговори між об’єктивтивними та суб’єктивними тлумаченнями очевидним. Довідковий список, чи бібліографія, проекту, який зазвичай виникає як кінцева примітка, якщо все згадане стає сильнішим, щоб стати центральним для читача, й історія служить клейкою речовиною, як і відволікання для формування розповіді про спільність, коли я одночасно запрошую громадськість зробити свою власну.

#2 [Ця паралель дослідження може чи не може інтеґрувати суб’єктивну частину

#1]. Я стежила за проектом будиночка на дереві Саші К., і після кількох розмов з ним, а також якби я допомагала йому, якби / де це можливо / потрібно, я б хотіла використати його проект у публічному просторі як можливість для роздумів (з ним) на теми детериторіалізації і втручання в конкретний простір, як притулок і втечу всередині і за межами міської структури. Це дослідження того, як близькість з природою і самотній досвід можуть дати мить плідного осмислення ідеї спільного середовища. Як наслідки детериторіалізації проти прив’язаності до місця можуть стати способом відчути зближення політики відмінностей, виявленої в межах певної абстракції місця. Цей процес може складатися з прогулянок як досліджень, досліджень як екскурсій, включаючи прогулянки на місцевості поблизу сіл/гір/лісу (оскільки Івано-Франківськ вважається місцевістю біля Карпат), а також сусідньої території біля заводу Промприлад.

ПРОЕКТ «ВИМІР»

Мисткиня : Тереза Яковина

(Україна-Німеччина)

Проект презентовано як перформативна прогулянка. Відомий вимір є дуже нестійкою формою сприйняття. Час та відстань, пов’язані в перформативну прогулянку вздовж вулиці Сахарова, починаючи від автобусної зупинки біля Обласного перинатального центру до заводу Промприлад, де будуть досліджувати виміри міського життя.

ЕКО-АКЦІЯ "СПЛАВ"/

ПЕРФОРМАНС «СПЛАВ»

Мисткиня : Саша Попруга

(Київ, Україна)

Саша використовує різні мистецькі медіа — текст, фото, відео, графічний дизайн, інсталяцію та перформанс, — для роздумів на тему соціальних змін. Народилась у Кривому Розі. Живе і працює в Києві. Випускниця КНУКіМ з графічного дизайну та реклами (2014), Саша працювала графічною і вебдизайнеркою у «Depositphotos» на проекті «Мірров» (Київ), була посередницею у PinchukArtCentre (Київ), графічною дизайнеркою в Національному музеї історії України (Київ). Кураторка проекту «Ambience» (Київ). Протягом останніх років бере участь у різноманітних семінарах та фестивалях України та Грузії: фестиваль «Конструкція» (Дніпро), майстерня німецької перформативної групи «Театр праці»; арт/музична резиденція «Aqtushetii» (Омало, Грузія); аудіовізуальний фестиваль «Brave! Factory» (Київ), у складі арт-групи студії IWIK. Майстерня Жасміна Шайтля на фестивалі «Zabih» (Львів).

«ЗАЛИШТЕ НАС САМИХ»

Митці : Клодіаннa Міллона (Албанія),

Юань Чун Лю (Тайвань)

У спробі сформулювати деякі з роздумів, зібраних під час нашого дослідження на (робочому) заводі, наша пропозиція набуває форми (дзеркального) фестивалю, який проводиться працівниками (справжнього) заводу. Фестиваль, який, з одного боку, є святкуванням цього залишку та особливістю його стану, а з другого боку, (можливо, останнім) колективним зусиллям для позначення опору в нинішньому недружньому середовищі для такого явища.

«01.ЩО ТАКЕ ПРОҐРЕС? ЩО ТАКЕ РЕАЛЬНІСТЬ? 02.КУТОВІ ВТРУЧАННЯ»

Мисткиня : Тіяна Цветкович

(Белґрад, Сербія)

Кути заводy як можливість для невеликого втручання, яке може викликати інтерес тих, хто проходить, з можливістю того, щоб вони могли зайняти або взяти щось, що розташоване в певному місці/куті... Місце заводу сприймається тут як єдиний світ, а робітники як мешканці. Я пропоную ці втручання як засіб спілкування… все буде записано і представлено в театрі. Забутий театр як майданчик для переосмислення проґресу в рамках несподіваної художньої дії, структурованої як інсталяція з людьми — обід, вистава, виставка, інсталяція...

«І. ПОСТТРОПІЧНИЙ.

ІІ. МІСЯЦІ»

Мисткиня : Зуза Ґолінська

(Варшава, Польща)

І. Посттропічний Проект передбачає переробку одягу і текстилю, які часто виробляють для західноєвропейського або американського ринку. Одяг, який був використаний і більше не потрібний, відправляється в Східну Європу і перепродується за дуже низькою ціною в секонд-гендах. В Івано-Франківську купівля вживаних товарів, здається, є основним пунктом придбання. Мене цікавить те, як певні ідеї, від написаних слів до слоганів, подорожують до текстилю і входять до різних соціальних контекстів. Дослідницький проект базується на роботі із залишками текстилю та одягу. Існує певна привабливість до бруду і невиразності використовуваних текстильних виробів та історій, які вони несуть. На формальному рівні одяг деконструюють і розділяють на частини, які потім зшивають в різні форми. Це також особистий метод навчання як повторне використання, а не виробництво. Саме в процесі деконструкції простих повсякденних предметів, як-от футболка чи штани, що додає моєму проекту додатковий символічний шар. Розбираючи текстиль та аналізуючи його, я сподіваюся розкрити досі мало зрозумілі системи виробництва, політики, соціальних змін.

II. Місяці Зроблено зі сміття: серія малих скульптур зроблена з металічних залишків із заводу Промприлад в ІваноФранківську, Україна. Вони виготовлені з ресурсів та механізмів заводу, зверху покриті жовтим покриттям, характерний жовтий колір є унікальним для цього заводу. Виконана в колаборації з місцевими працівниками заводу, моя дослідницько-базова методика є прикладом переробної практики, спрямованої в мистецьке виробництво. Я приїхала з Ґданська, реґіону, який так само має особливу історію з точки зору суднобудівництва та виробництва, тому важливим аспектом моєї практики є використання матеріалів місцевої промисловості.

ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ ФІЛЬМ ПРО ФЕСТИВАЛЬ

Митець : Дібюенду Мругарай

(Одіша, Індія)

Цей конкретний ролик був частиною спільного проекту трьох співмешканців / художників: Klodi Millona & Cam Liu та Tijana Cvetković.

Обидва їх проекти були розташовані в безпосередній близькості один від одного, і їх основними учасниками були ті ж самі люди (працівники заводу "Промприлад"), тому вони вирішили об'єднати свої проекти, і це було природним співробітництвом. І я (Dibyendu Mrugaraj) був там, щоб зробити документальний фільм про всю резиденцію. Тож коли вищезгадані митці запропонували мені зняти невелике відео для заводських робітників, я також став частиною їхнього проекту.

Це відео було показано під час дзеркального фестивалю, всередині заводу "Промприлад", де робітники відпочивають та обідають. Показ був завершальним заходом дзеркального фестивалю, коли після переживання фестивалю глядачі мали уявити, як цей фестиваль став на перше місце. Технічно це відео є неповним, оскільки воно є частиною всього досвіду. Оскільки ми не можемо відтворити фестиваль знову, здавалося, доречно зробити його тизером для майбутнього повнометражного документального фільму, де ви зможете відчути не лише результати дзеркального фестивалю, але й роботи інших художників із резиденції, та як це - працювати разом, як частина тимчасової спільноти.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Митець : Саша Курмаз

(Київ, Україна)

Проект був задуманий, як тимчасовий й мав існувати в публічному просторі до наступного випуску фестивалю «Сеанс міського сканування». Ідея проекту полягала в тому, щоб створити автономний, багатофункціональний простір в центрі Івано-Франківська для презентації художніх проектів та проведення різноманітних мистецьких заходів. Даний простір мав би стати новим неформальним культурним осередком, незалежним місцем для дискусій та обміну ідей, але був демонтований через два тижні після відкриття.

«ПАРАЗИТ»

 
 

«[РЕ]ІНСЦЕНУВАННЯ ПАРТИСИПАЦІЇ»

Митці : Оля Зовская, Ілля Яковенко

(Київ, Україна)

Проект «[Ре]Інсценування партисипації» переглядає минулі партисипативні проекти, які відбулися в рамках попереднього фестивалю «Сеанс міського сканування 2017» або були пізніше організовані в Івано-Франківську організаторами фестивалю. Це художнє дослідження феномену партисипації, спроба зрозуміти її соціальну та політичну функцію, її значення для залучених людей та її вплив на них і на місто. Протягом резиденції художники відвідали майданчики попередніх воркшопів, зібрали їхні матеріальні сліди, опитали учасників та учасниць про їхній досвід. Протягом фестивалю художники колективно відтворять деякі з воркшопів разом з їхніми організаторами, учасниками, відвідувачами цьогорічного фестивалю та усіма зацікавленими. Реінсценування — це запрошення до колективної рефлексії над досвідом попереднього воркшопу, до обміну враженнями та спогадами і до продукування подальшої дискусії щодо політичного значення та потенціалу кожного з воркшопів, а також щодо структурних ієрархій та владних стосунків, які мали вплив на воркшопи.

[Ре]Інсценування:

[Ре]Інсценування: Три двори.

[Ре]Інсценування: Натура-кемп.

[Ре]Інсценування: Промприлад. Як це працює?

[Ре]Інсценування: Кажуть, буде сонячно!

[Ре]Інсценування: Сад галицької комуни.

[Ре]Інсценування: Міський божевільний.

«РОБІТНИКИ НЕ ВИДИМОЇ ПРАЦІ»

Мисткиня : Дана Косміна

(Київ, Україна)

Проект «Робітники НЕ ВИДИМОЇ праці» Дани Косміної розповідає про ще не заархівовану історію заводу «Пресмаш», одного з найпотужніших індустріальних об’єктів України в минулому. На території «Пресмаш», як і на інших подібних заводах, існує «кімната-музей історії заводу», де представлено ключові події від його заснування у 1975 році. У пресмашівській кімнаті, відкриття якої схоже на відкриття гробниці через шар пилу, хронологія обривається ще на пізніх 80-х роках. Натомість від тих часів підприємство встигло пережити як і блискучі злети, так і безповоротні падіння. У кроці з часом «Пресмаш» адаптовувався до капіталістичного ринку, співпрацював з міжнародними компаніями, розробляв нові лінійки продукції та в певні періоди був лідером по якості виробництва у своїй ніші. Але нестабільна політична ситуація в Україні зіграла свою драматичну роль у розвитку «Пресмашу». Завод встиг на своїй шкурі пережити корупційні махінації влади, фіктивне банкрутство і, як результат, втрату робочої сили й тяганини в судових справах, що тривають дотепер. Проект досліджує різнобічні джерела в медіа-просторі, публікації про історію заводу та документації сучасності, які продовжують і завершують вже існуючу експозицію в «кімнаті-музеї історії заводу». Водночас глядач має можливість самостійно зробити висновки на базі наданого спектру інформації. Окрім історії заводу як стратегічної одиниці, це також історія тисячі робітників та їхньої праці, яка сьогодні приречена на невидимість. Матеріальні продукти цієї праці відходять у забуття разом з гігантами промисловостей. У просторах колишніх заводів та фабрик вже не виготовляють: стрічки, вагони метрополітену, ракети, цеглу. Список можна вести до нескінченності, проїзжаючи містами. Пам’ять про потужне індустріальне минуле розчиняється і стає лиш романтичною руїною. Робітники, які тисячами йшли за верстати ще в не такі далекі 70-80-ті і відпрацьовували виснажливі зміни, створюючи продукти праці, якими ми дотепер користуємось, позастроково звільнені і подекуди досі очікують обіцяних виплат. Їхні продукти праці знецінилися у сучасному контексті та стали немовби нікому не помітними привидами. Натомість зростаюче покоління, зачароване бентежною естетикою великомасштабних решток індустрій, сьогодні надає друге дихання цим закинутим приміщенням. Вони, як і їхні попередні покоління, повторюють той самий маршрут з дому через прохідну та до цехів. Звуки техно вже не від верстатів, а від колонок наповнюють анґари, зміна новоприбулих працівників так само виснажливо довга, а ось продукти праці від матеріальних перейшли у форму духовних. Тож з одного боку, назва виставки рефлексує на історично-політичний аспект закинутих індустрій, а з другого, виявляє феномен нового техно-подиху. В обох цих випадках об’єднуючим фактором є сучасна НЕ ВИДИМІСТЬ праці.

''ТАНЦІ НА КІСТКАХ'

Авторка ідеї та тексту : Дана Косміна

Музика : Володимир Гнатенко

Оператор, Монтажер відео : Андрій Сидорук

Усі розміщені на цьому веб-сайті матеріали, зокрема: фотографії, тексти, графіка, торгові марки, продукти предметного дизайну, назви товарів, логотипи - захищені авторським правом і є ексклюзивним надбанням урбаністичної лабораторії Металаб. Жодна частина цього веб-сайту, повністю або частково, не може використовуватися без явної письмової згоди ГО Металаб.

У разі виникнення запитань та/або запитів щодо використання матеріалів, будь ласка, напишіть нам:
metalab.if@gmail.com

All materials posted on this website, including photos, texts, graphics, trademarks, product design projects, product names, logos - are copyrighted and are the exclusive property of the NGO Metalab Urban Laboratory. No part of this website, in whole or in part, may be used without the express written consent of NGO Metalab.

If you have any questions and/or requests regarding the use of materials, please email us:
metalab.if@gmail.com